Файли » Pascal - основи програмування

Основи програмування на мові Pascal

 

Спонсори

Файли

     Ми не випадково винесли операції з файлами у кінець книги. Матеріал цього параграфу є досить важливим, оскільки практично при розв’язанні більшості задач практичного характеру виникає потреба зчитувати вхідні дані та записувати отримані результати у вигляді файлів – інформації, що зберігається в ПЕОМ. Для початку уточнимо поняття файлу, відоме вам з інших джерел.

     Під файлом будемо розуміти деяку інформацію, що міститься у певному місці може мати певне ім’я. У випадку файлу, який розміщено на диску, це поняття можна було б подати у дещо іншому вигляді: файл – частина дискового простору (зовнішнього запам’ятовуючого пристрою), яка заповнена даними і має ім’я, що складене за певними правилами. Визначення, приведені нами, не є зовсім точними, але для розуміння організації роботи з файлами у мові Паскаль нам цього цілком досить.

    З деякими операціями для роботи з текстовими файлами ми познайомились на початку книги (що поробиш – життя заставило!). Тепер настала черга більш детально розібратись з питанням роботи з довільними файлами.

     У мові Паскаль розрізняють наступні види файлів: типізовані, текстові і нетипізовані. Слід відмітити, що у мові Паскаль файлова система найбільш повно використовує можливості операційної системи по передачі та обробці даних. Кожному файлу в мові ставиться у відповідність файлова змінна певного типу, тому перед початком роботи з файлом необхідно встановити дану відповідність. Для цього в мові Паскаль використовується процедура

Assign(f, Name);

де f – змінна довільного файлового типу, а Name – повне ім’я файлу, що задовольняє вимогам операційної системи. Якщо файл розміщено не в поточному каталозі, то слід вказувати ім’я файлу разом з повним шляхом до нього.

Процедура Assign завжди передує іншим процедурам роботи з файлами, так як ставить у відповідність конкретному файлу на зовнішньому пристрої логічну файлову змінну мови, до якої в майбутньому будуть звертатись всі інші файлові процедури. Слід відмітити, що недопустимо використовувати процедуру Assign для вже відкритого файлу.

Зручність використання процедури Assign при роботі з зовнішніми файлами не обмежується тільки дисковими файлами. Замість дискового файлу може виступати довільний пристрій введення–виведення інформації: клавіатура, принтер або монітор. Єдиною відмінністю від наведеного вище опису буде використання параметру Name, який в даному випадку буде містити символічне ім’я пристрою введення–виведення, що відповідає стандартним іменам операційної системи.

Для використання доступні такі символьні імена:

а) CON – пристрій консолі, для якого виведення здійснюється на екран монітора, а введення – з клавіатури. Стандартні текстові файли Input та Output, описані в розділі Interface модуля System, при ініціюванні по замовчуванню встановлюються на пристрій Con, що відповідає рядкам:


Assign(Input, 'CON');
Reset(Input);
Assign(Output, 'CON');
Rewrite(Output);

Після цього всі процедури запису Write і читання Read працюють відповідно з файлами Input та Output.

б) PRN – виведення інформації на принтер.

 

Задача: 1. Скласти програму, що виводить на принтер символи з 32-го по 255-й.

Розв’язання: Враховуючи вище сказане, та розглянуті набагато раніше процедури для роботи з текстовими файлами, програмна реалізація не становить труднощів.


var
  txt : text;
  i : integer;
  st : string;
begin
   Assign(txt, 'PRN');
   Rewrite(txt);
   writeln(txt,' Приклад друку на принтер: ');
   for i := 32 to 255 do
   begin
     st := chr(i);
     write(txt,st);
     if i mod 40 = 0 then writeln(txt,'');
   end;
   Close(txt);
end.

    Інші стандартні пристрої введення–виведення інформації ми розглядати не будемо, оскільки нас більше цікавлять інші питання.

   Отже, процедура Assign дозволяє зв’язати довільну файлову змінну в програмі з конкретним зовнішнім файлом або пристроєм. Розглянемо далі загальні операції, які можна виконувати над усіма зовнішніми файлами, незалежно від їх специфіки.

Для роботи з файлом перед усе його потрібно відкрити. В мові Паскаль для цього передбачено дві процедури:

Reset(f);       – відкриває існуючий файл.

Rewrite(f);     – створює і відкриває новий файл для запису.

   У описі обох процедур параметр f означає файлову змінну довільного типу. Зауважимо, що відкриття неіснуючого файлу може призвести до помилки при виконанні програми. Тому такі помилкові ситуації необхідно завжди відсліжувати при допомозі функції IOResult. Ми ж надалі вважатимемо, що у нас необхідні файли розміщені там, де потрібно і тому помилок у нас не повинно бути.

   Існують деякі відмінності у використанні процедури Reset при відкритті різних типів файлів. У відношенні текстових файлів (типу text) дія процедури означає відкриття файлу тільки для читання. Для нетипізованих файлів в описі процедури додається ще один параметр RecSize типу word, який встановлює довжину запису для функцій обміну з файлом. У цьому випадку процедура Reset  має вигляд:

Reset(f, RecSize);     

    Процедура Rewrite створює і відкриває новий файл для запису. Використання даної процедури вимагає особливої уваги. При спробі створити і відкрити новий файл з іменем вже існуючого файлу, дія процедури Rewrite призведе до видалення існуючого файлу і створення нового пустого файлу під тим же іменем. На практиці, щоб запобігти подібним випадкам, спочатку створюють резервні копії тих файлів, над якими можуть проводитись подібні критичні дії.

    При відкритті нових нетипізованих файлів для вказування довжини запису в описі процедури Rewrite додається додатковий параметр RecSize типу word. У цьому випадку процедура має вигляд:

Rewrite(f, RecSize);    

     Якщо процедура Rewrite використовується для текстового файлу, то для нього в подальшому можуть бути використані лише операції запису.

Операція закриття файлу є логічним закінченням роботи з довільним відкритим файлом. Для цього служить процедура

Close(f);

     Використання вказаної процедури призводить до закриття файлу, якому відповідає файлова змінна f і далі для того, щоб знову можна було працювати з цим файлом, над ним потрібно знову провести описані вище дії: поставити у відповідність файловій змінній ім’я файлу і відкрити його.

 

Задача: 2. Скласти програму, що виводить у файл ’Demo.txt’ символи з 32-го по 255-й.

Розв’язання: Ми частково використали умову попередньої задачі для того, щоб показати повний ланцюжок команд для створення простого текстового файлу і виведення в нього певної інформації.


var
f : text;
i : integer;
st : string;
begin
Assign(f, 'DEMO.TXT');    { Поставили у відповідність ім’я файлу }
Rewrite(f);   { Відкрили файл для запису }
writeln(' Приклад виведення інформації у файл: ');
for i := 32 to 255 do
begin
st := chr(i);
write(f, st);
if i mod 40 = 0 then writeln(f,'');
end;
Close(f);  { Закрили файл }
end.

    До мовних засобів, що відіграють досить важливу роль у роботі з файлами відносяться і процедури переіменування та знищення (видалення) файлу.

Процедура Rename(f, NewName) перейменовує файл, поставлений у відповідність файловій змінній f і задає йому нове ім’я, що міститься у змінній NewName.

    А процедура Erase(f) видаляє невідкритий зовнішній файл, якому поставлено у відповідність файлову змінну f. Наголошуємо, що файл, який видаляється, не повинен бути перед цим відкритий жодною з відповідних процедур відкриття файла.

Для того, щоб опрацьовувати таку і інші критичні ситуації у мові передбачено спеціальну функцію IoResult, яка працює без параметрів і повертає значення типу Integer, яке повідомляє статус останньої виконаної операції введення–виведення. Якщо функція повернула 0, то операція виконана успішно, в противному випадку ні і про характер помилки можна судити з значення, що повернула функція. Детально про кожне значення можна дізнатись в технічній документації до версії середовища програмування, яким ви користуєтесь.

   Для використання функції IoResult потрібно відключити стандартну перевірку операцій введення–виведення. Здійснюється це при допомозі спеціальної вказівки інтегрованої системи програмування, яку програмно можна задати директивою компілятору {$I}. Покажемо це на прикладі такої задачі.

 

Задача: 3. У текстовому файлі INPUT.TXT у кожному рядку записано або слово, або число. Порахувати кількість чисел, записаних у файлі.

Розв’язання: Існує декілька шляхів розв’язання цієї задачі. Ми використаємо той, який базується на використанні функції IoResult. Суть способу розв’язання буде полягати у тому, що ми відключимо стандартну обробку операцій введення–виведення і будемо вважати, що у кожному рядку записано число. Якщо при зчитуванні з файлу змінної числового типу (наприклад, real) у нас функція IoResult буде повертати нуль, значить ми зчитали число, якщо ж довільне інше значення – значить у рядку містилось слово. Описаний алгоритм реалізуємо у програмі:


program Pidrachunok;
uses dos, crt;
var   f : text;
kol, kod : integer;
r : real;
begin
Assign( f,'INPUT.TXT');
Reset( f );
kol := 0;
{$I-}
while not(eof( f )) do
begin
readln( f, r );
kod := ioresult;
writeln(kod,'   r = ',r,'  kol = ',kol );
if kod = 0  then inc(kol);
end;
{$I+}
Close( f );
write('Кiлькiсть чисел у файлi = ', kol);
readln
end.

    У даній програмі ми використали ще одну функцію, яка застосовується при роботі з файлами – eof( f ). Дана функція повертає булівське значення True, якщо вказівник кінця файлу знаходиться відразу ж за останнім компонентом і False у противному випадку. Іншими словами, дана функція повідомляє, чи досягли ми кінця файлу, чи ні. Подібним чином діє ще одна функція – eoln(f),  яка повідомляє про досягнення кінця рядка.

    Для роботи з текстовими файлами застосовують ще одну процедуру – Append(f); вона відкриває вже існуючий файл і встановлює вказівник у кінець файлу, тобто, використавши дану процедуру ми маємо змогу дописувати інформацію у кінець файлу.

     А як бути у випадку, коли нам потрібно записати інформацію десь в середині файлу, або на початку? На практиці у цьому випадку опрацювання текстових файлів зводиться до зчитування всього файлу в пам’ять, а потім вже до запису модифікованого файлу на диск. Інколи (при опрацюванні великих за розмірами файлів) використовують тимчасові файли для збереження проміжної інформації, які по закінченню роботи сама ж програма видаляє з диску.

    При роботі з типізованими файлами, якими є файли чітко визначеного типу, застосовується дещо специфічні методи та способи роботи, які ми й розглянемо далі. Одразу ж відмітимо, що записи, розглянуті в попередньому параграфі, є прикладом типізації даних для файлів.

У цьому випадку оголошення файлової змінної в програмі можна здійснити, наприклад, таким чином:


Type FileRec = Record
                  FName : string[15];
                  Phone : integer;
                end;
var  f : file of FileRec;

    Саме у цьому і полягає відмінність між текстовими і типізованими файлами: якщо у текстовому файлі їх вміст розглядається як набір символів, підготовлених спеціальним чином з врахуванням загальноприйнятих домовленостей про представлення текстової інформації, то       в типізованих файлах їх вміст розглядається як послідовність записів певного типу. Що є досить важливим, так це те, що одиницею вимірювання такого набору даних є сам запис. Довжина запису визначається як SizeOf(FileRec). Іншими словами можна сказати, що мова йде про файли прямого доступу.

     Процедура Seek(f, N) встановлює поточну файлову змінну f на запис з номером N. f  – файлова змінна для типізованих і нетипізованих наборів даних. Запису у таких файлах нумеруються підряд, починаючи з нуля. Для тих, хто звик починати нумерувати з 1, це може призвести до виникнення помилок читання–запису, що в свою чергу може призвести до порушення, або навіть знищення важливої інформації, що опрацьовується програмістом.      Справа ускладнюється ще й тим, що неправильне встановлення позиції на запис при допомозі процедури Seek, як правило, не призводить до видимих помилок введення–виведення, на які можна відреагувати. Винятки становлять випадки, коли немає доступу до файлу, файл не відкрито або встановлено позицію на неіснуючий запис – такі випадки, як вже відмічалось, опрацьовуються при допомозі функції IoResult. 

 

Задача: 4. Удосконалити програму про домашній електронний телефонний довідник таким чином, щоб інформація зберігалась на диску.

Розв’язання: Оскільки ми вже домовились, що наша програма служить виключно демонстраційним цілям, то збережемо структуру запису, запропоновану при розв’язанні однієї з попередніх задач. Отже, нашим завданням по суті справи є модифікація тексту програми таким чином, щоб ми могли працювати з уже існуючою базою даних.

    Для початку створимо базу даних на диску. Структура бази даних залишиться такою ж, як у згадуваній вище задачі. Це можна зробити при допомозі, наприклад, такої програми:


program CreateBasePhone;
uses dos, crt;
const n    = 10;
      Name : array[1..n] of string[15] = ('Петренко','Козлюк',
               'Василенко','Носенко','Деричуб','Вернигора',
               'Котигорошко','Iвасюк','Iваненко','Коваленко');
Type Abonent = Record
                  FName : string[15];
                  Phone : integer;
                end;
Var Klient : array[1..n] of abonent;
    i, kol : integer;
    o, m : byte;
    f : file of abonent;
Begin
    Assign(f,'PHONE0.DBF');
    Rewrite(f);
    for i := 1 to n do
    begin
       Klient[i].Fname := Name[i];
       Klient[i].Phone := Random(10001)+20001;
       write(f,klient[i]);
    end;
    Close(f);
end.

    Зверніть увагу, що ми описали наш файл як типізований файл типу Abonent. У всіх подальших процедурах для даної задачі ми повинні чітко дотримуватись запропонованої нами ж структури. Отже, надалі ми будемо працювати тільки з базою даних, що місить на диску, тому у нас вже немає потреби описувати початкові дані про базу даних у розділі констант.

Приведена вище програма нам була потрібна лише як засіб для створення початкової бази даних. Програма ж, що реалізовує завдання, поставлене в умові задачі, може мати такий вигляд:


program BasePhone;
uses dos, crt;
const n      = 100;
Type Abonent = Record
                  FName : string[15];
                  Phone : integer;
                end;
Var Klient : array[0..n] of abonent;
    i, kol : integer;
    o, m : byte;
    f : file of abonent;
Procedure NewKlient; { додавання нового абонента в базу даних }
begin
  inc(kol);
  write('Прiзвище нового абонента: '); readln(Klient[kol].FName);
  write('Телефон нового абонента: '); readln(Klient[kol].Phone);
  Seek(f,kol);
  write(f,klient[kol]);
  writeln;
end;
Procedure EditKlient; { редагування вибраного абоненту в базі даних }
begin
  write('Номер по списку абонента: '); readln(m);
  if (m > kol) or (m<1) then writeln('Будьте уважнi!')
  else begin
         write('Новий телефон абонента: ');
         readln(Klient[m-1].Phone);
         Seek(f,m-1);
         write(f,klient[m-1]);
       end;
  writeln;
end;
Begin
    Assign(f,'PHONE0.DBF');
    Reset(f);
    i := 0;
    while not eof(f) do
    begin
       read(f,Klient[i]);
       inc(i);
    end;
    kol := i-1;
    writeln;
    repeat
      for i := 0 to kol do
 writeln(i+1:2,'.  ',Klient[i].Phone,' - ',Klient[i].Fname);
      writeln;
      write('1-Новий абонент    2-Редагувати телефон    3-Закiнчити роботу ');
      readln(o);
      if o = 1 then NewKlient;
      if o = 2 then EditKlient;
    until o > 2;
    Close(f);
end.

    Ми рекомендуємо вам уважно розібратись з нумерацією записів у базі даних і звертанням до номерів записів у процедурах редагування запису та додавання нового запису. Важливим є ще два моменти – ми не використовуємо процедур Rewrite та Append, саме тому звертаємо увагу на той факт, що закрили файл ми у самому кінці програми. Встановлення потрібного номеру запису ми здійснювали при допомозі процедури Seek. Рекомендуємо самостійно деталізувати структуру запису Abonent,  додати процедури для видалення, пошуку (за різними критеріями) та сортування записів – таким чином можна отримати досить пристойну програму для роботи з базою даних.

    Типізовані файли дають можливість організувати роботу в прямому режимі читання–запису. Ця можливість відіграє вирішальну роль при визначенні типу файлів, яким віддати перевагу для більшості прикладних задач. Інформація в типізованих наборах даних представлена в тому ж вигляді, що і в пам’яті комп’ютера під час виконання програми. Саме тому відпадає потреба відсліжувати керуючі послідовності типу кінець рядка.

     Для роботи з файлами прямого доступу служать ще дві спеціальні функції: FilePos і FileSize.

     Функція FilePos(f) – повертає для файла f поточну файлову позицію, тобто номер запису, на який вона встановлена, а FileSize(f) – повертає для файла f його розмір, тобто кількість записів. Обидві функції повертають значення типу longint. Уважні читачі мабуть помітили, що у нашій останній версії телефонного довідника ми не використовували цих функцій. Так, наприклад, встановлення файлового покажчика в кінець файлу для доповнення бази новим абонентом, можна було б організувати і таким чином: Seek(f, FileSize(f)).

    Уявимо тепер собі ситуацію, що ми зробили нашу базу даних про абонентів телефонної мережі досить великою, скажімо в ній містяться дані про приватні телефони жителів області. Навіть на швидкодіючих комп’ютерах пошук у такій базі даних по прізвищу чи по номеру телефону вимагає досить багато часу. Як же бути у такому випадку?

    Коли записи розміщуються у невідсортованому, скажімо за прізвищем, порядку, пошук потрібно здійснювати  послідовно по всьому файлу. З логічної точки зору таке розміщення записів не є вдалим, так як потребує значних затрат часу і ресурсів системи для пошуку потрібного набору даних. Для прискорення пошуку (і досить значного) за відповідним критерієм розробники програмного забезпечення створюють так звані індексні файли по відношенню до головного файлу бази даних. Індексні файли містять номери записів головного файлу, відсортовані за певним ключем. Така побудова бази даних значно зменшує час роботи з зовнішніми носіями інформації, оскільки саме на ці операції звичайно витрачається найбільше часу.

    Настала черга розглянути файли, роботу з якими організовано з максимально можливою швидкістю – це нетипізовані файли. Нетипізований файл розглядається як сукупність символів або байтів. З огляду на раніш розглянутий матеріал, такі файли можна було б описати як file of char та file of byte. Оскільки символьна і байтова інформація тісно пов’язані між собою, то немає потреби здійснювати організацію двох типів файлів, а їх можна описати одним типом. Саме такий тип, який працює з файлами усіх раніше розглянутих типів і відноситься до нетипізованих файлів.

У розділі оголошень нетипізований файл описується так:

Var f : file;

     Опис дещо схожий на опис типізованих файлів, але на цьому ця схожість і закінчується. Головною відмінністю нетипізованих файлів від раніше розглянутих типів файлів є те, що для роботи з ними використовують не стандартні операції введення–виведення Read і Write а процедури BlockRead і BlockWrite, які дають можливість працювати набагато швидше, оскільки можуть працювати з набагато більшими об’ємами інформації.

Процедура BlockRead(var f:file; var Buf; Count:word {; result:word}); зчитує з файлу визначену кількість блоків в пам’ять, починаючи з першого байта. Параметр Buf є змінною, яка використовується для накопичення інформації з файлу f, а параметр Count задає кількість блоків, які буде прочитано. Параметр Result є необов’язковим і містить в собі після виклику процедури кількість дійсно прочитаних записів.

    Відповідно для швидкого запису у нетипізований файл призначено процедуру Blockwrite(var f:file; var Buf; Count:word {; result:word}). Всі параметри процедури аналогічні попереднім.

      Необхідно відмітити, що обидві процедури працюють блоками. Об’єм блоку в байтах визначається за формулою:

Об’єм = Count · RecSize,

де RecSize –розмір запису файла, заданий при його відкритті. Загальний об’єм одноразового обміну не повинен перевищувати 64 Кбайт. Ще однією перевагою використання цих двох процедур є те, що у нас є можливість самостійно визначати розмір буфера для файлових операцій. При розв’язанні завдань, які вимагають чіткого планування ресурсів системи, ця можливість відіграє значну роль.

     При написанні архіваторів, сервісних програм для роботи з файлами та дисками, часто виникає потреба у розбитті файлу на частини або злитті декількох файлів. Уявімо собі, що база даних, створена нами дещо раніше, в результаті багаторічних доповнень переросла у базу даних всесвітньої телефонної мережі (а чому б і ні!). Навіть у заархівованому виді, вона займає декілька десятків Мбайт. Як же нам перенести інформацію з одного віддаленого комп’ютера на інший, якщо у нашому розпорядженні є лише можливість переносу інформації на гнучких дисках розміром 3’5 (1,44 Мбайт)? І як нам зібрати інформацію разом на новому місці.

     Звичайно, архіватори дозволяють розбивати архіви на диски, але архіватори писали програмісти і, цілком можливо, що і вам захочеться написати колись власний архіватор, який буде стискувати інформацію краще, ніж всі відомі архіватори на сьогоднішній день. Як довільна системна програма, ваш архіватор повинен передбачити всі можливі випадки, у тому числі і випадок розбиття файлу на окремі файли, які потім можна було б, знову ж таки, з використанням вашої програми, об’єднати в один файл.

скачать dle 10.4фильмы бесплатно Наступна сторінка » Вправи та завдання Попередня сторінка » Записи